Нам відоме популярне твердження: сучасні імена, як і прізвища, нічого не означають. Це так. Мовець, справді, ніякої семантики в них не вбачає. Для нього вони – індивідуальні знаки конкретної особи. І все ж час від часу чуємо запитання: «Чому паралельно існують ім’я Любов і слово любов, а ось слова олександр немає, хоч є ім’я Олександр? Як сталося, що виник ряд однокореневих прізвищ – Коваль, Ковальов, Коваленко, Ковалівський?». Подібні запитання потребують відповіді. Відтак з’являється бажання заглянути в «таємниці» появи імен, як зауважує автор книжки, це не лише цікаво, а й потрібно. І з цим не можна не погодитись, адже «наше суспільство тисячами незримих ниток зв’язане з минулим: з історією свого народу, з історією народів нашої країни, а прізвище – це і є частка цієї історії» (с.210). Отже, знайомлячись із життям і пригодами власних імен, ми набуваємо нових знань про історію свого роду: напевно, у Шевченків хтось із далеких предків був шевцем, а Полтавці – вихідці з Полтави.
| |
